В околицях Дивізії виявлені стоянка епохи мезоліту (10-8 тисяч років тому), поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.) та перших століть нашої ери.
Село офіційно засноване в 1818 році солдатами, що відслужили свій термін. Солдати іменували себе «дивізійними». Звідси пішла назва села, у якому згодом стали селитися селяни-втікачі.
У 1823 році відбулося освячення Свято-Архангело-Михайлівського храму. У 1866 році було відкрито однокласне парафіяльне училище для дітей, перетворене в 1874 роців училище Міністерства народної освіти. У 1874 році відбулося відкриття однокласної школи, яка була перетворена в 1906 році в двокласну. 31 березня 1899 була відкрита церковна бібліотека.
Станом на 1886 рік у селі, центрі Дивізійської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2326 осіб, налічувалось 285 дворових господарств, існували православна церква, школа та лавка.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року. У період окупації краю Румунією жителі села активно виступали за возз’єднання з Радянською Україною. У липні 1918 року вони вигнали волосного субпрефекта і призначили на цю посаду свого представника, учасника революційного руху. Після масових арештів і репресій сюди повернувся ставленик окупантів.
1924 року був створений підпільний революційний комітет, а в період підготовки до збройного повстання — підрайонний комітет бойових організацій. Багато жителів Дивізії брали участь у Татарбунарському повстанні, 14 з них були арештовані поліцією після придушення повстання, п’ятеро засуджені трибуналом до тюремного ув’язнення.
1930 року 11 селян були внесені жандармами до списків осіб, підозрюваних у комуністичній пропаганді. У 1931 році поліція заарештувала за розповсюдження листівок Л. Мирощенков, А. Колесніченко, С. Козачкова і Г. Котляренко. Трибунал засудив їх до тюремного ув’язнення строком від 3 до 10 років і штрафу в 10 тис. лей. 1935 році в Дивізії діяли 45 революціонерів-підпільників. Це було найбільше підпілля в повіті. Радянська влада відновлена в червні 1940 року.
В період Німецько-радянської війни 511 жителів села зі зброєю в руках билися з ворогом на фронтах, 106 з них нагороджені орденами і медалями СРСР. 273 людини загинули в боротьбі з нацизмом.
За 1967—1977 роки в селі побудовано 120 нових індивідуальних будинків і шістнадцяті-квартирний будинок для фахівців сільського господарства і вчителів. У селі є середня і восьмирічна школи, де 30 вчителів навчають 520 учнів, будинок культури з залом на 650 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 18,5 тис. примірників, дільнична лікарня на 50 ліжок з амбулаторією (18 медпрацівників, з них 4 лікаря), три дошкільних дитячих заклади, 11 магазинів, їдальня, будинок побуту з ательє з пошиття одягу, хімчисткою і телеательє, відділення зв’язку, ощадна каса.
На території Дивізії знаходиться центральна садиба багатогалузевого сільгосппідприємства «Україна», за яким закріплено 9,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 8,4 тис. га орної землі. Сільгосппідприємство спеціалізується на вирощуванні племінних телиць для всіх господарств району та виробництві яєць. Підсобні підприємства — лісопильня, черепичний цех, вино-завод.
